Наш шлях лежить через Польщу

Польща – європейський сусід України. Постійний, вічний і незмінний. Є у нас і інший сусід з іншого боку теж вічний і невгамовний. Так нам випало – жити між Європою і Азією. Ми нарешті вискочили з московської азійської сітки, твердо рухаємося до Європи. Там краще, там держави існують для людей, а не навпаки. Ми хочемо стати країною «Рімленд». Якому сусіду це не по душі? Звісно – Москві. Росія завжди бачила і тримала Україну як свою периферійну губернію, підхарчовуючись від неї її культурою і її людьми. Як не крути, а Київська Русь була на території України, і Росія, вкравши нашу історію, не може почувати себе імперією без нашої території.

Москва зробить все, щоб перекрити нам шлях до Європи. А він лежить через Польщу. От звідси й стали з’являтися між нашими країнами різні непорозуміння. То хтось в Польщі клеймить наших націоналістів, то в Україні стріляють по польським закладам. То згадується «волинська різанина», то звірства поляків над українцями. Всі ті закиди є недолугі і брехливі. І йдуть вони від Росії.

Росія майстер у всякого роду фальшувань. Все навкруги погане, а все російське добре. Росія перша в усьому, а всі інші далеко позаду. Більше того, Московія, потім і Росія, вдало використовувала свій найулюбленіший прийом «розділяй і володарюй». Вона перепаскудить відношення всередині якоїсь країни, стравить людей між собою, доведе до внутрішнього протистояння, а потім, як «миротворець» ту країну війною й загарбає. Всі війни, які вела Росія за всю свою історію, є гібридними й загарбницькими.

Шевченко писав про це в своїй поемі «Сон»:

«Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком за край світу зазирає,
Де б знайти країну, щоб загарбати,
Й з собою взяти в домовину…»

Так було і з Польщею, яка колись теж потрапила під російську залежність, і стала на століття російською майже губернією. Тому саме поляки можуть зрозуміти українців в їх прагненні відірватися від російських обійм.

Хочу наочно показати, якими прийомами користувалася Росія впродовж часу для роздмухування протиріч між Польщею і Україною.

Наш великий український письменник Микола Васильович Гоголь (якого теж вкрала у нас Росія, але це інша історія) написав свого «Тараса Бульбу» у 1835 році. Того ж року він був виданий. Але це було перше й останнє видання Тараса Бульби, як не цензурованого примірника. Всюди в збірках і багатотомниках дата видання знаменитої повісті стоїть 1842 рік. Друга, широко відома радянським читачам редакція Бульби була перероблена в дусі замовної російської історії. І перероблена без самого автора.

В першій версії Тараса Бульби Гоголь подає нашу козацьку епопею, як одну з самих героїчних епох в європейській історії. Запорізьке козацтво було європейським створенням і завжди протистояло московським нашестям на Україну і Західну Європу. Після того, як Москві вдалося підступно ліквідувати Січ, Наполеону прийшлося йти на Москву, бо вже нікому було стримувати російські «кочові» набіги на Європу.

В оригінальному тексті у Гоголя в Тарасі Бульбі є згадки про польські загони посеред нашого козацтва. Приведу витяги з обох видань.

Редакція 1935 року: «Здесь было много офицеров из польських войск; впрочем, из какой нации здесь не было народа?»17761680_1265341630170072_394388176_o

Редакція 1942 рку: «Много было и таких, которые пришли на Сечь с тем, чтобы потом сказать, что они были на Сечи и  уже закаленные рыцари. Но кого тут не было?…»

Дрібниці? Звичайно ж дрібниці… Але польське військо тим самим просто викреслені з числа союзників запорожців, що наводить на роздуми…

В другу, цензуровану версію, вставлені ворогами українців ще й польські священики.

Редакція 1935 року: «Как, чтобы нашу Христову веру гнала проклятая жидова? Чтобы эдакое делать с христианами, чтобы так замучить наших, да еще кого!? Полковников и самого гетьмана! Да чтобы мы стерпели все это? Нет, этого не будет!».

Редакція 1942 року: «Как! Чтобы жиды держали на аренде христианские церкви? Чтобы ксендзы запрягали в оглобли православных христиан! Как! Чтобы попустить такое мучение на Русской земле от проклятых недоверков! Чтобы вот так поступали с полковниками и гетманом! Да не будет же сего, не будет!». Тут Гетманщина вже стала «русской» землею, а ксьондзи порівняні до ворогів – жидів…

Я надаю тут два витяги, але ті дві версії «Тараса Бульби» це джерело прикладів підлої російської фальсифікації й пропаганди, нацьковування одне на одного польського і українського народів. Так діяла Росія тоді. А сьогодні Путін діє більш грубо, брутально, як справжній КДБіст.

Московія-Росія це держава, яка не може жити без цензури, бо правда про неї її вбиває. А хто ж займався там цензурою? Церква – Російська Православна церква. Вона була чітко підпорядкована кабінету міністрів, як міністерство і називалася «Священий Синод». Так в Росії і по сьогодні.

У нас в Дружківці в центрі міста стоїть кам’яна брила з барельєфом Тараса Шевченка. На ній російською мовою (!) вибиті слова передмови Шевченка до його поеми «Гайдамаки», яка звернена до поляків і українців, бо саме про них йдеться у творі:

«Сердце болит, а рассказать надо: пусть видять дети и внуки, что их родители ошибались, пусть братаються снова. Пусть житом пшеницей, как золотом покрытой неразмежованной останется навеки славянская земля…». Про які народи може подумати пересічний мешканець зросійщеної і зомбованої Дружківки сьогодні, прочитавши ці рядки? Звичайно про український і російський. І про братання з росіянами тут каже сам Кобзар! Так формується громадська думка: на фальшуванні, пересмикуванні і грі на необізнаності.

17521697_1265339070170328_1171827379_o

В оригіналі це виглядає так: «Серце болить, а розсказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами, нехай житом-пшеницею, як золотом покрита, нерозміжованою останеться на віки од моря і до моря славянская земля». І йдеться в поемі про українців і поляків, яких наш Тарас хоче поєднати та породнити.

А роль Росії в історії з Гайдамаччиною дуже некрасива. Коли ватажки повстання проти поляків і жидів – Гонта й Залізняк – звернулися до Бутурліна за допомогою, той пообіцяв допомогти. Але, отримавши від поляків мзду, – здав їм Гонту, а Залізняка запроторив на каторгу до Сибіру. Поляки страчували Гонту, по частинам відрубуючи його частини тіла, – вісім діб…

Ця брила встановлена в Дружківці біля міського будинку культури ще до війни місцевими любителями руського миру, які звали в Україну Путіна, та проводили незаконний референдум. Вона стоїть і досі. Це доказ фальшування історії.

Відносини України й Польщі на протязі всієї історії були складні. Але Польща, Річ Посполита, як перший тодішній Євросоюз, строїла відносини цивілізовано й прозоро. Московія ж для України і решти Європи і тоді, і зараз, і завжди була, як писав Гоголь: «…посторонним сбродом…».

За програмами ІЦ Майдан Моніторинг я вже кілька разів бував у Польщі на семінарах, конференціях, екскурсіях. Я спілкувався як з найвищім керівництвом республіки, так і с пересічними громадянами. Колись я служив у Москві в радянській армії, робив в Росії, народився й жив на Сході. Я вважав росіян близьким до нас народом. Але пізнавши Польщу і поляків, я переконуюсь, що саме цей народ ближче до нас як ментально і культурно, так і з погляду нашої історії і слов’янської ідентичності. І я впевнений, що ніякі дії Росії вже не зможуть змінити курс наших країн до єднання…

В статті використані витяги з книжка Віталія Купрієнка «Загадочная смерть в Москве».

Євген Шаповалов

Голова правління ГО «Товариство Олекси Тихого»
Член ГО Інформаційний центр Майдан Моніторинг

Джерело

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s