Децентралізація освіти у Польщі: досвід для України

Навіщо вивчати досвід інших, коли заздалегідь відомо, що його неможливо застосу- вати? А на чужих помилках хіба можна навчитися? А ви впевнені, що цей їхній досвід успішний? Не читали їхніх нинішніх газет із нищівною критикою усього цього досвіду? Ніколи не звертали уваги, як двоє «інсайдерів» з однієї команди зовсім по-різному тлума- чать події, до яких були безпосередньо причетними? Гаразд, а де ми візьмемо подібних (потрібних) дійових осіб та виконавців? Урешті-решт, культурна традиція, передумови, ресурси…

Важко заперечити. Але проблема, мабуть, таки якраз в іншому. У тому, що ми зовсім не- помітні, практично відсутні, у міжнародному дискурсі освітньої політики. Навіть більше, ми дуже мало знаємо про цей їхній дискурс. Годі вже й казати про найновіші тренди най- успішніших, які суперечать загальновизнаним глобальним тенденціям – аж до протилеж- ного. Наші уявлення про їхній досвід настільки фрагментарні, що можна вважати – нам нічого про нього не відомо. А заповзятливість, із якою часом намагаються перенести той чи інший випадково вихоплений з чужого контексту підхід, лякає.

Залишитися ж в ізоляції означало б ніколи не позбутися спадщини «найкращої у світі» радянської системи освіти і втратити назавжди можливість інтегруватися у вільний світ – з його досягненнями і невдачами, пошуками і втратами, відкриттями і помилками. Зали- шиться лише сумнівна перспектива розмальовувати зсередини міцніший од берлінського мур непорозуміння.

То ж задля того, аби позбутися скепсису й упереджень, хибних уявлень та невігластва, варто користати з кожної нагоди дізнатися більше про досвід колег з асоціації, до якої ми поволі входимо ціною таких важких втрат.

Запитаєте, чому Польща? Проста відповідь на це запитання зводиться до тріади: ми подібні; вони нас віддано підтримували у найскладніші моменти найновітнішої історії; PISA засвідчила їхній успіх. Глибша відповідь охоплює наявність горизонтальних зв’язків на різних рівнях – аж до багаторічного досвіду викладання українських вчителів та професорів у польських школах та вишах, а також стрімкого зростання числа українських студентів у польських університетах. Так чи інакше, можу засвідчити, що між професійними спільнотами українських та польських освітян сформувалася атмосфера, якщо хочете – ноосфера, довіри, яка дозволяє порозумітися часом із півслова, а часом і без слів.

Це можуть засвідчити також інші учасники навчальної поїздки «Децентралізація та фінансування освіти» до Варшави та Ґданська, що відбулася наприкінці вересня 2015 року. А до складу учасників входили і посадовці, що приймають рішення, і представники експертного середовища, дослідники та практики. Наші колеги з Міністерства національної освіти Республіки Польща подбали про те, щоб почуте у вишуканих (ар-деко!) залах міністерства було закріплене на реальних прикладах – «у полі» : окремі групи учасників побували у сільських (з різним рівнем доходів) ґмінах, у столичній ґміні-повіті, а також у легендарному Ґданську.

Із Ґданська насправді усе й почалося: саме десятиліття опору «Солідарності» привели до руйнування мурів та дозволили закласти основи вільного розвитку Польщі, захистити вчителя від свавілля «Хартією (Картою) вчителя», відтак демонтувати централізовану галузеву систему задля сильної своїм місцевим самоврядуванням та громадянським суспільством держави.

4

вступ

Ще в літаку вдалося прочитати аналітичний документ1, який фактично ліг в основу цієї публікації. З одним із авторів цього документа – Яном Герчиньским – довелося позна- йомитися ще на початку 2000-х, коли він разом із колегами досліджував проблеми управ- ління і фінансування освіти у Львові, згодом консультував групу українських експертів з освітньої політики у Києві. Його зануреність в обидва – польський та український – кон- тексти дає напрочуд чітке бачення проблеми – ні додати ні відняти.

До публікації увійшли надані колегами матеріали їхніх презентацій, витяги з довідкових та промоційних джерел, а також кілька інтерв’ю. Серед них два – зі світлої пам’яті Іреною Дзєжґовскою та професором Анджеєм Яновским – автор цих рядків записав на початку 2000-х, а розмову з народним депутатом України Лілією Гриневич та коментарі заступника міністра освіти і науки України Павла Хобзея – за деякий час після повернення в Україну з навчальної поїздки, у якій вони також взяли участь.

Поки ця публікація готувалася до друку, у Польщі відбулися вибори та змінився уряд. Зрештою, наші колеги у Варшаві були у вересні свідомі того, що їхня каденція добігає кінця. Деякі з досягнень, що видавалися безсумнівними, підлягають ревізії з боку нового керівництва міністерства. Йдеться навіть про можливу зміну структури школи: повернення до 4-річного ліцею та 8-річної основної школи з одночасною ліквідацією відокремлених гімназій та відмовою від початку навчання у 6-річному віці тощо. Опоненти уже підраховують, скільки це коштувало б за умови впровадження, а у відповідь на спроби захистити досягнуте покликанням на успіх, засвідчений порівняльними міжнародними дослідженнями, чують, що цей успіх свідчить насправді лише про те, що наразі польську освіту ще не зруйновано до кінця.

Що ж, це спонукає нас до глибшого осмислення досягнень і помилок наших польських колег та пошуку власних шляхів розвитку в умовах демократичного суспільства – з неминучими змінами політичних еліт внаслідок періодичних виборів. І вимагає від нас ставитися до викликів, що постають перед нами, з належними «терпінням і покорою»

Все це – вступ до книжки Романа Шияна “Децентралізація освіти у польщі: Досвід для України”, Київ 2016
Книгу у pdf-можна завантажити тут

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s